Положення про психологічну службу в системі освіти України     

До складу психологічної служби Опришенської ЗОШ І – ІІІ ступенів входить практичний психолог Романюк Юлія Миколаївна та соціальний педагог Краучук Стелла Георгіївна. Практичний психолог Романюк Юлія Миколаївна закінчила Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, і отримала  вищу освіту за спеціальністю «Психологія» та здобула кваліфікацію психолога. А соціальний педагог Краучук Стелла Георгіївна закінчила Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, і отримала  вищу освіту за спеціальністю"Магістр філології". 

Шкільний психолог -  психолог, який працює в школі.

Навіщо в школі потрібен психолог?

   Психолог здійснює психолого-педагогічний супровід освітнього процесу з метою забезпечення нормального розвитку дитини (у відповідності з нормою розвитку у відповідному віці).

   У функції шкільного психолога входить: психологічна діагностика; консультування учасників навчально-виховного процесу; психологічна просвіта; корекційна робота; участь у педрадах і батьківських зборах; психологічна профілактика.

   Психологічна діагностика включає в себе проведення фронтальних (групових) та індивідуальних обстежень учнів за допомогою спеціальних методик. Діагностика проводиться за попереднім запитом вчителів або батьків, а також за ініціативою психолога з дослідницькою або профілактичною метою. Психолог підбирає методику, направлену на вивчення цікавлять його здібностей, особливостей дитини (групи учнів). Це можуть бути методики, спрямовані на вивчення рівня розвитку уваги, мислення, пам'яті, емоційної сфери, особливостей особистості і взаємин з оточуючими. Також шкільний психолог використовує методики з вивчення дитячо-батьківських відносин, характеру взаємодії вчителя і класу.

   Отримані дані дозволяють психологу будувати подальшу роботу: виділити учнів так званої "групи ризику", які потребують корекційних заняттях; підготувати рекомендації для вчителів і батьків по взаємодії з учнями.

   У зв'язку з завданнями діагностики одним із завдань психолога є складання програми співбесіди з майбутніми першокласниками, проведення тієї частини співбесіди, яка стосується психологічних аспектів готовності дитини до школи (рівень розвитку довільності, наявність мотивації навчання, рівень розвитку мислення). Психолог також дає рекомендації батькам майбутніх першокласників.

    Корекційні заняття можуть бути індивідуальними і груповими. В ході їх психолог намагається скорегувати небажані особливості психічного розвитку дитини. Ці заняття можуть бути спрямовані як на розвиток пізнавальних процесів (пам'ять, увага, мислення), так і на рішення проблем в емоційно-вольовій сфері, у сфері спілкування і проблеми  самооцінки учнів. Шкільний психолог використовує вже існуючі програми занять, а також розробляє їх самостійно, враховуючи специфіку кожного конкретного випадку. Заняття включають в себе різноманітні вправи: розвиваючі, ігрові, рисункові та інші завдання - залежно від поставлених цілей і віку школярів.

   Консультування - це робота за конкретним запитом. Психолог знайомить батьків або вчителів з результатами діагностики, дає певний прогноз, попереджає про те, які труднощі можуть у майбутньому виникнути у школяра в навчанні та спілкуванні; при цьому спільно виробляються рекомендації по вирішенню виникаючих проблем і взаємодії зі школярем.

   Психологічне просвітництво полягає в тому, щоб знайомити вчителів і батьків з основними закономірностями й умовами сприятливого психічного розвитку дитини. Воно здійснюється в ході консультування, виступів на педагогічних радах та батьківських зборах.

   Всі перераховані вище функції шкільного психолога дозволяють дотримуватися в школі психологічні умови, необхідні для повноцінного психічного розвитку і формування особистості дитини, тобто служать цілям психологічної профілактики.

   Шкільний психолог відповідає за комфортне перебування учнів, їхніх батьків та педагогів у навчальному закладі. Метою роботи шкільного психолога, насамперед є покращення навчального процесу.

Практичний психолог

Опришенської ЗОШ І-ІІІ ступенів                                                                       Романюк Ю.М.

"Соціальний педагог- це не просто професія, а частина життя кожної людини.І ця частина повинна бути найкращою".

Основною метою роботи соціального педагога  Краучук Стелли Георгіївни  є створення сприятливих умов для особистісного розвитку дитини( фізичного, соціального, духовно-морального, інтелектуального), надати їй комплексної соціально-психолого-педагогічної допомоги у саморозвитку та самореалізації в процесі соціалізації, а також захист прав дитини (соціальний, психолого-педагогічний та моральний) у її життєвому просторі.

Основні завдання соціального педагога:

• Створення сприятливих умов в НУШ;
• Забезпечення, збереження і зміцнення фізичного, психологічного,соціального та морального здоровя особистості;
• Формування моральної свідомості, моральних якостей, соціально-значущих орієнтацій і установок у життєвому самовизначенні і моральної поведінки;
• Створення сприятливих умов у мікросоціумі для розвитку здібностей та реалізації можливостей дитини, її позитивного потенціалу в соціально корисних сферах життєдіяльності, її пристосованості до життя, попередження тупикових ситуацій в особистому розвитку;
• Надання комплексної соціально-психолого-педагогічної допомоги і підтримки.
• Профілактика проявів дезадаптації в учнів 1-х, 5-х,10-х класів та новачків у класному колективі;
• Формування психосоціальної стійкості до стресу у дітей;
• Психологічна допомога батькам щодо налагодження взаємодії з дітьми;
• Попередження проявів суїцидальної поведінки в учнівському середовищі;
• Попередження ризикової поведінки дітей в кіберпросторі;
• Підвищення якості соціально-психологічного супроводу дітей, які схильні до девіантної, адекватної поведінки;
• Розвиток психологічної компетентності педагогічних працівників;
• Психологічний супровід підготовки випускників до зовнішнього незалежного оцінювання;
• Планування групового та індивідуального консультування, індивідуальну корекцію, просвітницької роботи з проблеми алкогольної, наркотичної залежностей.

Актуальним для соціального педагога є залучення до культурно-освітньої, профілактично-виховної, спортивно-оздоровчої, творчої роботи, впливати на подолання особистісних, міжособистісних, внутрішньо сімейних конфліктів,  надавати потрібну косультативну допомогу дітям і підліткам, соціально-педагогічний супровід учнів із девіантною поведінкою та посилення профілактичної роботи з такими учнями.

Соціальний педагог

Опришенської ЗОШ І-ІІІ ступенів                                                                      Краучук С.Г.

ПОРЯДОК

реагування на випадки булінгу (цькування)

I. Загальні положення

1. Цей Порядок визначає механізм реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти всіх типів і форм власності, крім тих, які забезпечують здобуття освіти дорослих, у тому числі післядипломної освіти.

2. Терміни, використані у цьому Порядку, вживаються у таких значеннях:

кривдник (булер) - учасник освітнього процесу, в тому числі малолітня чи неповнолітня особа, яка вчиняє булінг (цькування) щодо іншого учасника освітнього процесу;

потерпілий (жертва булінгу) - учасник освітнього процесу, в тому числі малолітня чи неповнолітня особа, щодо якої було вчинено булінг (цькування);

спостерігачі - свідки та (або) безпосередні очевидці випадку булінгу (цькування);

сторони булінгу (цькування) - безпосередні учасники випадку: кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності).

Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законах України «Про освіту», «Про соціальні послуги», «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю», «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

3. Проявами, які можуть бути підставами для підозри в наявності випадку булінгу (цькування) учасника освітнього процесу в закладі освіти, є:

замкнутість, тривожність, страх або, навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;

неврівноважена поведінка;

агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;

різка зміна звичної для дитини поведінки;

уповільнене мислення, знижена здатність до навчання;

відлюдкуватість, уникнення спілкування;

ізоляція, виключення з групи, небажання інших учасників освітнього процесу спілкуватися;

занижена самооцінка, наявність почуття провини;

поява швидкої втомлюваності, зниженої спроможності до концентрації уваги;

демонстрація страху перед появою інших учасників освітнього процесу;

схильність до пропуску навчальних занять;

відмова відвідувати заклад освіти з посиланням на погане самопочуття;

депресивні стани;

аутоагресія (самоушкодження);

суїцидальні прояви;

явні фізичні ушкодження та (або) ознаки поганого самопочуття (нудота, головний біль, кволість тощо);

намагання приховати травми та обставини їх отримання;

скарги дитини на біль та (або) погане самопочуття; пошкодження чи зникнення особистих речей; вимагання особистих речей, їжі, грошей; жести, висловлювання, прізвиська, жарти, погрози, поширення чуток сексуального (інтимного) характеру або інших відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці;

наявність фото-, відео- та аудіоматеріалів фізичних або психологічних знущань, сексуального (інтимного) змісту;

наявні пошкодження або зникнення майна та (або) особистих речей.

4. До булінгу (цькування) в закладах освіти належать випадки, які відбуваються безпосередньо в приміщенні закладу освіти та на прилеглих територіях (включно з навчальними приміщеннями, приміщеннями для занять спортом, проведення заходів, коридорами, роздягальнями, вбиральнями, душовими кімнатами, їдальнею тощо) та (або) за межами закладу освіти під час заходів, передбачених освітньою програмою, планом роботи закладу освіти, та інших освітніх заходів, що організовуються за згодою керівника закладу освіти, в тому числі дорогою до (із) закладу освіти.

Ознаками булінгу (цькування) є систематичне вчинення учасниками освітнього процесу діянь стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, в тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, а саме:

умисне позбавлення їжі, одягу, коштів, документів, іншого майна або можливості користуватися ними, перешкоджання в отриманні освітніх послуг, примушування до праці та інші правопорушення економічного характеру;

словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи;

будь-яка форма небажаної вербальної, невербальної чи фізичної поведінки сексуального характеру, зокрема принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська, образи, жарти, погрози, поширення образливих чуток;

будь-яка форма небажаної фізичної поведінки, зокрема ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, завдання ударів;

інші правопорушення насильницького характеру.

5. Суб’єктами реагування у разі настання випадку булінгу (цькування) в закладах освіти (далі - суб’єкти реагування) є:

служба освітнього омбудсмена;

служби у справах дітей;

центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

органи місцевого самоврядування;

керівники та інші працівники закладів освіти;

засновник (засновники) закладів освіти або уповноважений ним (ними) орган;

територіальні органи (підрозділи) Національної поліції України.

Суб’єкти реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти діють в межах повноважень, передбачених законодавством та цим Порядком.

6. Суб’єкти реагування здійснюють заходи, спрямовані на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти згідно з Планом заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти, затвердженим центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

7. Педагогічні (науково-педагогічні) та інші працівники закладу освіти у разі, якщо вони виявляють булінг (цькування), зобов’язані:

вжити невідкладних заходів для припинення небезпечного впливу;

за потреби надати домедичну допомогу та викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;

звернутись (за потреби) до територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України;

повідомити керівника закладу освіти та принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування).

II. Подання заяв або повідомлень про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти

1. Учасники освітнього процесу можуть повідомити про випадок булінгу (цькування), стороною якого вони стали або підозрюють про його вчинення стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу або про який отримали достовірну інформацію, керівника закладу освіти або інших суб’єктів реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти.

У закладі освіти заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) або підозру щодо його вчинення приймає керівник закладу.

Повідомлення можуть бути в усній та (або) письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації.

2. Керівник закладу освіти у разі отримання заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування):

невідкладно у строк, що не перевищує однієї доби, повідомляє територіальний орган (підрозділ) Національної поліції України, принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування);

за потреби викликає бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;

повідомляє службу у справах дітей з метою вирішення питання щодо соціального захисту малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування), з’ясування причин, які призвели до випадку булінгу (цькування) та вжиття заходів для усунення таких причин;

повідомляє центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з метою здійснення оцінки потреб сторін булінгу (цькування), визначення соціальних послуг та методів соціальної роботи, забезпечення психологічної підтримки та надання соціальних послуг;

скликає засідання комісії з розгляду випадку булінгу (цькування) (далі - комісія) не пізніше ніж упродовж трьох робочих днів з дня отримання заяви або повідомлення.

III. Склад комісії, права та обов’язки її членів

1. Склад комісії затверджує наказом керівник закладу освіти.

Комісія виконує свої обов’язки на постійній основі.

2. Склад комісії формується з урахуванням основних завдань комісії.

Комісія складається з голови, заступника голови, секретаря та не менше ніж п’яти її членів.

До складу комісії входять педагогічні (науково-педагогічні) працівники, у тому числі практичний психолог та соціальний педагог (за наявності) закладу освіти, представники служби у справах дітей та центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

До участі в засіданні комісії за згодою залучаються батьки або інші законні представники малолітніх або неповнолітніх сторін булінгу (цькування), а також можуть залучатися сторони булінгу (цькування), представники інших суб’єктів реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти.

3. Головою комісії є керівник закладу освіти.

Голова комісії організовує її роботу і відповідає за виконання покладених на комісію завдань, головує на її засіданнях та визначає перелік питань, що підлягають розгляду.

Голова комісії визначає функціональні обов’язки кожного члена комісії. У разі відсутності голови комісії його обов’язки виконує заступник голови комісії.

У разі відсутності голови комісії та заступника голови комісії обов’язки голови комісії виконує один із членів комісії, який обирається комісією за поданням її секретаря.

У разі відсутності секретаря комісії його обов’язки виконує один із членів комісії, який обирається за поданням голови комісії або заступника голови комісії.

4. Секретар комісії забезпечує підготовку проведення засідань комісії та матеріалів, що підлягають розгляду на засіданнях комісії, ведення протоколу засідань комісії.

5. Член комісії має право:

ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються випадку булінгу (цькування), брати участь у їх перевірці;

подавати пропозиції, висловлювати власну думку з питань, що розглядаються;

брати участь у прийнятті рішення шляхом голосування;

висловлювати окрему думку усно або письмово;

вносити пропозиції до порядку денного засідання комісії.

6. Член комісії зобов’язаний:

особисто брати участь у роботі комісії;

не розголошувати стороннім особам відомості, що стали йому відомі у зв’язку з участю у роботі комісії, і не використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб;

виконувати в межах, передбачених законодавством та посадовими обов’язками, доручення голови комісії;

брати участь у голосуванні.

IV. Порядок роботи комісії

1. Метою діяльності комісії є припинення випадку булінгу (цькування) в закладі освіти; відновлення та нормалізація стосунків, створення сприятливих умов для подальшого здобуття освіти у групі (класі), де стався випадок булінгу (цькування); з’ясування причин, які призвели до випадку булінгу (цькування), та вжиття заходів для усунення таких причин; оцінка потреб сторін булінгу (цькування) в соціальних та психолого-педагогічних послугах та забезпечення таких послуг.

2. Діяльність комісії здійснюється на принципах:

законності;

верховенства права;

поваги та дотримання прав і свобод людини;

неупередженого ставлення до сторін булінгу (цькування);

відкритості та прозорості;

конфіденційності та захисту персональних даних;

невідкладного реагування;

комплексного підходу до розгляду випадку булінгу (цькування);

нетерпимості до булінгу (цькування) та визнання його суспільної небезпеки.

Комісія у своїй діяльності забезпечує дотримання вимог Законів України «Про інформацію», «Про захист персональних даних».

3. До завдань комісії належать:

збір інформації щодо обставин випадку булінгу (цькування), зокрема пояснень сторін булінгу (цькування), батьків або інших законних представників малолітніх або неповнолітніх сторін булінгу (цькування); висновків практичного психолога та соціального педагога (за наявності) закладу освіти; відомостей служби у справах дітей та центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; експертних висновків (за наявності), якщо у результаті вчинення булінгу (цькування) була завдана шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого; інформації, збереженої на технічних засобах чи засобах електронної комунікації (Інтернет, соціальні мережі, повідомлення тощо); іншої інформації, яка має значення для об’єктивного розгляду заяви;

розгляд та аналіз зібраних матеріалів щодо обставин випадку булінгу (цькування) та прийняття рішення про наявність/відсутність обставин, що обґрунтовують інформацію, зазначену у заяві.

У разі прийняття рішення комісією про наявність обставин, що обґрунтовують інформацію, зазначену у заяві, до завдань комісії також належать:

оцінка потреб сторін булінгу (цькування) в отриманні соціальних та психолого-педагогічних послуг та забезпечення таких послуг, в тому числі із залученням фахівців служби у справах дітей та центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

визначення причин булінгу (цькування) та необхідних заходів для усунення таких причин;

визначення заходів виховного впливу щодо сторін булінгу (цькування) у групі (класі), де стався випадок булінгу (цькування);

моніторинг ефективності соціальних та психолого-педагогічних послуг, заходів з усунення причин булінгу (цькування), заходів виховного впливу та корегування (за потреби) відповідних послуг та заходів;

надання рекомендацій для педагогічних (науково-педагогічних) працівників закладу освіти щодо доцільних методів здійснення освітнього процесу та інших заходів з малолітніми чи неповнолітніми сторонами булінгу (цькування), їхніми батьками або іншими законними представниками;

надання рекомендацій для батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування).

4. Формою роботи комісії є засідання, які проводяться у разі потреби. Дату, час і місце проведення засідання комісії визначає її голова.

5. Засідання комісії є правоможним у разі участі в ньому не менш як двох третин її складу.

6. Секретар комісії не пізніше вісімнадцятої години дня, що передує дню засідання комісії, повідомляє членів комісії, а також заявника та інших заінтересованих осіб про порядок денний запланованого засідання, дату, час і місце його проведення, а також надає/надсилає членам комісії та зазначеним особам необхідні матеріали в електронному або паперовому вигляді.

7. Рішення з питань, що розглядаються на засіданні комісії, приймаються шляхом відкритого голосування більшістю голосів від затвердженого складу комісії. У разі рівного розподілу голосів голос голови комісії є вирішальним.

8. Під час проведення засідання комісії секретар комісії веде протокол засідання комісії за формою згідно з додатком до цього Порядку, що оформлюється наказом керівника закладу освіти.

9. Особи, залучені до участі в засіданні комісії, зобов’язані дотримуватись принципів діяльності комісії, зокрема не розголошувати стороннім особам відомості, що стали їм відомі у зв’язку з участю у роботі комісії, і не використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб.

Особи, залучені до участі в засіданні комісії, під час засідання комісії мають право:

ознайомлюватися з матеріалами, поданими на розгляд комісії;

ставити питання по суті розгляду;

подавати пропозиції, висловлювати власну думку з питань, що розглядаються.

10. Голова комісії доводить до відома учасників освітнього процесу рішення комісії згідно з протоколом засідання та здійснює контроль за їхнім виконанням.

11. Строк розгляду комісією заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) в закладі освіти та виконання нею своїх завдань не має перевищувати десяти робочих днів із дня отримання заяви або повідомлення керівником закладу освіти.

V. Запобігання та протидія булінгу (цькуванню) в закладі освіти

1. Діяльність щодо запобігання та протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти має бути постійним системним процесом, спрямованим на:

визначення та реалізацію необхідних заходів, способів і методів запобігання виникненню булінгу (цькування) та (або) потенційних ризиків його виникнення;

виявлення булінгу (цькування) та (або) потенційних ризиків його виникнення;

визначення та реалізацію необхідних заходів, способів і методів вирішення ситуацій булінгу (цькування) та/або усунення потенційних ризиків його виникнення.

2. Діяльність щодо запобігання та протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти ґрунтується на принципах:

недискримінації за будь-якими ознаками;

ненасильницької поведінки в міжособистісних стосунках;

партнерства та підтримки між педагогічним (науково-педагогічним) колективом закладу освіти і батьками (законними представниками) малолітнього чи неповнолітнього здобувача освіти;

особистісно-орієнтованого підходу до кожної дитини;

розвитку соціального та емоційного інтелекту учасників освітнього процесу;

гендерної рівності;

участі учасників освітнього процесу в прийнятті рішень відповідно до положень законодавства та установчих документів закладу освіти.

3. Завданнями діяльності щодо запобігання та протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти є:

створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти, що включає психологічну та фізичну безпеку учасників освітнього процесу;

визначення стану, причин і передумов поширення булінгу (цькування) в закладі освіти;

підвищення рівня поінформованості учасників освітнього процесу про булінг (цькування);

формування в учасників освітнього процесу нетерпимого ставлення до насильницьких моделей поведінки, усвідомлення булінгу (цькування) як порушення прав людини;

заохочення всіх учасників освітнього процесу до активного сприяння запобіганню булінгу (цькуванню).

4. Діяльність щодо запобігання та протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти відображається в плані заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти (далі - План).

Розроблення, затвердження та оприлюднення Плану забезпечує керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень щодо створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти, вільного від будь-яких форм насильства та дискримінації, в тому числі булінгу (цькування).

Планування відповідних заходів здійснюється за результатами моніторингу стану освітнього середовища в закладі освіти.

Заплановані заходи повинні:

спрямовуватись на задоволення потреб окремого закладу освіти у створенні безпечного освітнього середовища;

мати вимірювані показники ефективності;

залучати всіх учасників освітнього процесу.

План розробляється до початку навчального року. Протягом навчального року керівник закладу освіти забезпечує проведення моніторингу (за потреби, але не рідше одного разу на півріччя) ефективності виконання Плану та внесення (за потреби) до нього змін.

Заплановані заходи можуть відбуватись у будь-якій формі: зустрічі, бесіди, консультації, лекції, круглі столи, тренінги, тематичні заходи, конкурси, спільні перегляди та обговорення тематичних відеосюжетів, літературних творів, матеріалів ЗМІ, особистого досвіду, запрошення гостей, у формі рольових ігор та інших організаційних формах.

5. До заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти, належать заходи щодо:

організації належних заходів безпеки відповідно до законодавства (пост охорони, відеоспостереженням за місцями загального користування тощо);

організації безпечного користування мережею Інтернет під час освітнього процесу;

контролю за використанням засобів електронних комунікацій малолітніми чи неповнолітніми здобувачами освіти під час освітнього процесу;

розвитку соціального та емоційного інтелекту учасників освітнього процесу, зокрема:

розуміння та сприйняття цінності прав та свобод людини, вміння відстоювати свої права та поважати права інших;

розуміння та сприйняття принципів рівності та недискримінації, поваги до гідності людини, толерантності, соціальної справедливості, доброчесності, вміння втілювати їх у власні моделі поведінки;

здатності попереджувати та розв’язувати конфлікти ненасильницьким шляхом;

відповідального ставлення до своїх громадянських прав і обов’язків, пов’язаних з участю в суспільному житті;

здатності визначати, формулювати та аргументовано відстоювати власну позицію, поважаючи відмінні від власних думки/позиції, якщо вони не порушують прав та гідності інших осіб;

здатності критично аналізувати інформацію, розглядати питання з різних позицій, приймати обґрунтовані рішення;

здатності до комунікації та вміння співпрацювати для розв’язання різних суспільних проблем, зокрема шляхом волонтерської діяльності тощо;

підвищення рівня обізнаності учасників освітнього процесу про булінг (цькування), його причини та наслідки, порядок реагування на випадки булінгу (цькування) тощо;

створення в закладі освіти культури, що ґрунтується на нетерпимості до будь-яких форм насильства та дискримінації, в тому числі булінгу (цькування).

Процедура подання учасниками освітнього процесу заяви або повідомлення про випадки булінгу (цькування) в школі

Учасники освітнього процесу можуть повідомити про випадок булінгу (цькування), стороною якого вони стали або підозрюють про його вчинення стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу або про який отримали достовірну інформацію, керівника закладу освіти або інших суб’єктів реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти.

Повідомлення можуть бути в усній та (або) письмовій формі, в тому числі із застосуванням засобів електронної комунікації.

Зразок заяви

Директору Опришенської ЗОШ І-ІІІ ст.

Боднарюку М.І.

(прізвище, ім’я, заявника)

 (соціальний статус заявника)

Контактний телефон:________________________

ЗАЯВА

  Прошу провести розслідування за фактами випадків булінгу (цькування) ____________ . (прізвище, ім’я постраждалого)

Далі в заяві необхідно вказати особу або осіб, які вчинили цькування та описати діяння, які полягають  у психологічному, фізичному чи іншому насильстві над особою і носять системний характер.

_________________                                                                                _______________

     (дата)                                                                                                           (підпис)

                                   Процедура розгляду заяви

Після отримання заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) директор:

Видає розпорядження про проведення розслідування із визначенням уповноважених осіб

Невідкладно у строк, що не перевищує однієї доби, повідомляє територіальний орган (підрозділ) Національної поліції України, принаймні одного з батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування);

За потреби викликає бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання екстреної медичної допомоги;

Повідомляє службу у справах дітей з метою вирішення питання щодо соціального захисту малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування), з’ясування причин, які призвели до випадку булінгу (цькування) та вжиття заходів для усунення таких причин;

Повідомляє центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з метою здійснення оцінки потреб сторін булінгу (цькування), визначення соціальних послуг та методів соціальної роботи, забезпечення психологічної підтримки та надання соціальних послуг;

Скликає засідання комісії з розгляду випадку булінгу (цькування) (далі – комісія) не пізніше ніж упродовж трьох робочих днів з дня отримання заяви або повідомлення.

До участі в засіданні комісії за згодою залучаються батьки або інші законні представники малолітніх або неповнолітніх сторін булінгу (цькування), а також можуть залучатися сторони булінгу (цькування), представники інших суб’єктів реагування на випадки булінгу (цькування) в закладах освіти.

Дату, час і місце проведення засідання комісії визначає її голова. Засідання комісії є правомочним у разі участі в ньому не менш 2/3 її складу. Рішення з питань, що розглядаються на засіданні комісії, приймаються шляхом відкритого голосування більшості голосів від затвердженого складу комісії. У разі рівного розподілу голосів, голос голови комісії є вирішальним.

Під час проведення засідання комісії, секретар веде протокол за формою згідно з додатком до Порядку реагування на випадки булінгу (цькування) .

Голова комісії доводить до відома учасників освітнього процесу рішення комісії згідно з протоколом засідання та здійснює контроль за їхнім виконанням.

Строк розгляду комісією заяви або повідомлення про випадок булінгу (цькування) в закладі освіти та виконання нею своїх завдань не має перевищувати десяти робочих днів із дня отримання заяви або повідомлення керівником закладу освіти.

Рішення комісії може передбачати:

Потреби сторін булінгу (цькування) в соціальних та психолого-педагогічних послугах,

Заходи для усунення причин булінгу (цькування),

Заходи виховного впливу щодо сторін булінгу (цькування),

Рекомендації для педагогічних працівників закладу.

Рекомендації для батьків або інших законних представників малолітньої чи неповнолітньої особи, яка стала стороною булінгу (цькування)

Якщо комісія не кваліфікує діяння як цькування, а  постраждалий не згодний з цим, то він може звернутись із заявою до органів Національної поліції.

ВИТЯГ ІЗ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню) від 18.12.2018 р. № 2657/VІІІ

 Доведений випадок  булінгу тягне штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумівдоходів громадян (850-1700 грн) або  громадські роботи від 20 до 40 годин – якщо цькування вперше. І від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів або громадські роботи від 40 до 60 годин, якщо  дії вчинили повторно або знущалась група осіб. Якщо ці дії вчиняли малолітні або неповнолітні від 14 до 16 років, штраф заплатять батьки або особи, які їх  замінюють (50-100 неоподатковуваних мінімумів або громадські роботи від 20 до 40 годин).

Примітка: Згідно з  останніми  змінами до законодавчих актів України штраф за доведений випадок булінгу (цькування) вчителя становить 5100 гривень.

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ УЧИТЕЛЯ
ДО ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

СПОСОБИ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ.

1. Уроки й консультації в режимі реального часу

Ви домовляєтеся з учнями про час, коли буде проведено прямий ефір чи онлайн-зустрі-
чі. На онлайн-уроці ви пояснюєте матеріал, відповідаєте на запитання учнів та ставите
запитання їм.
 

2. Дистанційне навчання через інтерактивні навчальні матеріали
Навчання школярів можна вибудувати через інтерактивні навчальні матеріали, які містять інструкції, навчальний контент (відео, інтерактивні відео, текст, малюнки), самоперевірку, посилання і т. д. За допомогою таких навчальних матеріалів учень вивчає нову тему самостійно. Для запитань учнів можна створити чат для спілкування, щоби, стикаючись із труднощами, вони продовжували виконувати завдання; можна організуватитписьмову консультацію у вайбері чи телеграмі.

З чого розпочинати підготовку до дистанційного навчання?

1.Дайте відповіді на запитання.
 

 Чому я хочу навчити своїх учнів?

Як учні цього навчаться? 

Що я можу зробити, аби допомогти учням?

Виходячи з відповідей складається план
роботи: y які навчальні матеріали треба створити; y як перевірити роботу учнів; y як і коли організувати зворотній зв’язок.
 

2.Планування роботи.
План роботи для учнів включає в себе: y тему, за якою дано завдання;
y завдання; y рекомендовані дату і час для початку робо-
ти над завданнями; y терміни виконання завдань; y час для зустрічей з учителем;
y посилання на навчальні матеріали (якщо ви одразу можете їх надати) чи платформу,
де йтиме робота.
 

3.Визначення способів зв’язку з учнями.
В учнів повинна бути точка входу, через яку вони отримують доступ до навчальних ма-
теріалів. Це може бути блог, сайт, месенджер тощо.
 

4.Створення навчальних матеріалів.

Звичні формулювання завдань на кшталт «п. 12, стр. 23–25, прочитати і дати відповіді на запитання» при дистанційному навчанні стають безсенсовими, оскільки не містять на- вчальної функції. Організувати навчальну роботу дистанційно — означає допомогти учневі самостійно розібратися з тим, що він не знає і не вміє. А для цього в учня мусять бути навчальні матеріали та завдання, посильні для його вікової групи. До навчального матеріалу можна додати інструкції з роботи (так, якби ви пояснювали в класі), час, який потрібен для роботи над завданням і на вивчення матеріалів, рекомендації та підказки.

Практичний психолог

Опришенської ЗОШ І-ІІІ ступенів                                                                       Романюк Ю.М.

Адаптація дітей-першокласників

Початок навчання дитини в 1-му класі - складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок, батьки, бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною. Змінюється все життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам і турботам.

Звикання до школи - тривалий індивідуальний процес. Згідно зі статистикою, тільки 50% дітей адаптується до нових умов і вимог протягом півроку. Другій половині потрібно більше часу. Процес адаптації складається з багатьох, тісно взаємозв'язаних, аспектів: соціального, педагогічного, фізіологічного, психологічного тощо. Що стосується фізіологічної адаптації, то медики відзначають, що більшість першокласників хворіє у вересні, деякі діти втрачають вагу в перші 2-3 місяці навчання, деякі скаржаться на втому, головний біль, стають примхливими. Це не дивно, оскільки на 6-річних малюків обрушується лавина завдань, що вимагають від них розумового і фізичного напруження. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем.

Шкільна адаптація включає в себе біологічну, психологічну і соціальну адаптацію.

Біологічна адаптація - це пристосування до нового режиму навчання й життя. Життя плинне, суперечливе, малопередбачуване: не встиг пристосуватися відчути стабільність існування, як трапляється таке, що докорінно змінює плани, суттєво впливає на самопочуття, змушує пристосовуватися до нового й незвичного.

Психологічна адаптація - це входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.

Соціальна адаптація - це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).

Розглянемо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи:

• функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища.

• вік початку систематичного навчання: не випадково адаптаційний період у шестирічок більш тривалий ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення.

• стан здоров'я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти.

• рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі;

• особливості життя дитини в сім'ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім'ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім'ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;

• психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);

• раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров'я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;

• відповідна організація рухової активності дитини: рухова активність – найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності.

Можна виділити наступні ознаки адаптації дитини до школи:

1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.

2.Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.

3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.

4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.

Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально - психологічну ситуацію.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причино-наслідковий зв'язок між рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався

Щоб адаптація першокласника пройшла успішно повинні виконуватися такі умови:

1. Спрямованість навчально-виховного процесу на інтереси дитини. Ставлення до неї як до суб’єкта у педагогічному процесі, включення її у суб’єкт-суб’єктні взаємини у системі "вчитель – учень", " учень – учень". Учні визнаються і приймаються як рівноправні партнери, що мають власну думку, здатні зробити свідомий вибір, вільні у своєму волевиявленні та діях (у розумних межах). Педагогічна стратегія базується на відмові від стандартів та шаблонів у виховному процесі, на нездійсненні насилля над природою дитини, розумінні самоцінності дитячого життя та вікового етапу розвитку шестирічних першокласників.

2. Створення сприятливого психологічного клімату як у школі, так і в сім’ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.

3. Віра в унікальність кожної дитячої особистості, зацікавленість у долі кожної дитини, створення атмосфери успіху.

4. Надання допомоги дитині в усвідомленні себе як особистості. Вихованець має знати про існування у собі істинного, вищого "Я", яке є джерелом альтруїстичних почуттів, нерозкритих потенційних можливостей.

5. Забезпечення оптимального фізичного, розумового, психічного розвитку дитини.

6. Розвиток мотиваційної сфери дитячої особистості.

7. Розвиток необхідних психологічних якостей: ініціативності, здатності до вмотивованого ризику, адекватної самооцінки, високої працездатності, сили волі, самодисципліни, відповідальності, вміння розподіляти свій час, впевненості, самоповаги, стійкості у подоланні труднощів.

8. Збагачення та розширення Я-образу дитини через розширення сфер її діяльності. Забезпечення простору для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримка їх життєрадісності. Формування навичок творчого саморозвитку.

9. Здійснення психологічної підтримки дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів, демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо, здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.

10. Забезпечення індивідуально-диференційованого підходу до дітей.

11. Дотримання єдності у виховній роботі членів родини, школи та позашкільних установ, що здійснюють виховання учня.

12. Виховання у дитини почуття соціальної відповідальності. Гармонійне поєднання розвитку здібностей дитини з її морально-етичним розвитком для упередження дитячого егоцентризму та поступового становлення соціальної установки "не люди для мене, а я для людей".

Дезадаптація - це порушення в навчанні і в поведінці, конфліктні стосунки, психосоматичні захворювання. Така дитина прагне відчуження, не приймає правил соціуму. Не може прийняти темп шкільного життя. Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів, шкільного психолога і соціального педагога здатні понизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання.

Причини дезадаптації:

1.Відсутність позитивної установки дошкільного життя (батьки залякують школою).

2.Не сформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками (комунікативні труднощі).

3.Незнання вчителем індивідуально-психологічних особливостей дитини, авторитарний характер педагогічної діяльності вчителя.

4.Невідповідність режиму, методів виховання і в школі.

5.Недостатній інтелектуальний розвиток дитини, відсутність допомоги з боку батьків і вчителя.

Ознаки дезадаптації : підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність, низька самооцінка.

Прояви дезадаптації: відставання від програми; швидка втомлюваність; недисциплінованість; невміння будувати відносини з однолітками та дорослими; підвищена тривожність, плаксивість; глибокий спад працездатності наприкінці дня; неадекватна поведінка; неуспішність у навчанні.

При перших ознаках дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками про труднощі дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту дитини.

Головна роль в створенні сприятливого клімату в класі належить вчителю. Йому необхідно постійно працювати над підвищенням рівня учбової мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, під час зміни, в позашкільній діяльності, в спілкуванні з однокласникам.

Рекомендації вчителям щодо успішної адаптації учнів 1 класів:

1. Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.

2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.

3. Зняття неуспішного оцінювання на перших етапах навчання.

4. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.

5. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.

6. Вказуючи на помилки, намітити шлях до успіху.

7. Акцентування уваги на успіхах учня, перемогах.

8. Створення ситуацій успіху.

9. Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.

10. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.

11. Уроки організовувати лише на позитивних емоціях.

12. Недопустимі ситуації стресу на уроках.

13. Використовувати гру, наочність .

14. Пам’ятати правило: «Учитель, який використовує у роботі з 6-річками лише книжку і дошку – нічому не вчить»

Надзвичайно велике місце в адаптації дитини до школи належить сім’ї. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження. Батькам необхідно давати рекомендації з урахуванням індивідуальних особливостей дитини – як правильно підготувати її до школи, які проблеми спіткають майбутнього школяра вже в процесі навчання, як подолати труднощі адаптаційного періоду.

Як можуть допомогти батьки?

1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

2. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.

3. Навчити першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).

4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.

5. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.

6. Розвивати комунікабельні здібності.

7. Підтримувати бажання вчитися.

8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.

9. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.

Діти часто не розуміють власних потреб та почуттів, але у кожного з них є 5 найбільших потреб, які у кожної дитини виявляються в різній мірі. Знання цих потреб будуть корисні не лише батькам, а і вчителям. Деякі діти найбільше цінують час, який проводять з ними батьки, для інших важливіші подарунки чи допомога, а є діти які цінують обійми.

Батькам корисно знати про ці важливі потреби, щоб завжди мати тісний контакт з власними дітьми, а також вплів на них.

1. Слова підтримки . Дорослі рідко хвалять дітей, частіше помічають помилки ніж досягнення. Якщо для Вашої дитини найважливішою Вашою допомогою є слова підтримки – хваліть.

2. Час . Вам необхідно потрапити у світ вашої дитини. Постарайтеся, щоб його інтереси стали Вашими. Не жалкуйте для дитини часу. Грайте, навчайтеся, розмовляйте дивлячись в очі дитині, так, щоб дитина знала, що Ваш дорогоцінний час належить лише їй.

3. Подарунки . Не зловживайте подарунками. Вони можуть втратити вплив на Вашу дитину, а у дитини сформується неправильна система цінностей. Якщо Ви ретельно вибираєте подарунок, даруйте його зі словами «Цей подарунок я вибрав тому, що дуже люблю тебе». Навіть відмовляючись, щось подарувати можна виражати любов. Наприклад «Ні, ми не будемо купувати змію, я дуже сильно люблю тебе».

4. Допомога . Батьки повинні постійно допомагати своїм дітям, коли робите для дитини щось особливе, скажіть, що це ви робите тому, що дуже любите її.

5. Ласка . Кожній дитині необхідна ласка. Але є діти для яких ласка найцінніший вияв любові батьків.

Важливо знайти індивідуальний підхід для кожної дитини. Якщо у Вас багато дітей, пам`ятайте всі вони різні та по своєму неповторні. Враховуйте вік дітей, темперамент, індивідуальні особливості. Я впевнена, що знання таких простих, на перший погляд, п`яти потреб дітей, зможуть бути корисними батькам та вчителям у роботі .

Соціальний педагог

Опришенської ЗОШ  І-ІІІ ступенів                                                                            Краучук С.Г

Девіантна поведінка та її прояви.

Девіантна поведінка – це поведінка з відхиленнями. Психологи розглядають девіантність як поведінку, що знаходиться на межі правової та деліквентної (кримінальної). Діти, яким притаманні відхилення поведінкових реакцій, називають по – різному : недисципліновані, педагогічно або соціально занедбані, важкі діти, важковиховувані, схильні до правопорушень, девіантні підлітки тощо. Ці терміни найчастіше використовуються як синоніми. Відхилення в поведінці значущі для оточуючих , таким чином суспільство ставить діагноз девіантності або деліквентності.

Під девіантною поведінкою розуміють вчинки (дії індивіда) або такі що виражаються у відносно стійких і масових формах діяльності соціальні явища що не відповідають очікуваним нормам, які фактично склалися або офіційно встановлені в даному суспільстві. Хоча теоретично девіантну поведінку поділяють на позитивну - що слугує прогресу суспільства, й негативну - що підточує підвалини суспільства й гальмує його розвиток. Термін використовується в негативному сенсі.

Кожен підліток з девіантною поведінкою має свою життєву історію, свою ситуацію розвитку, не схожу на всі інші. Таким чином, ми говоримо про те, що тут дуже важливий індивідуальний підхід до кожної окремо взятої робочої ситуації, пов'язаної з підлітком - девіантом. І в такому контексті варто пам'ятати про те, що дорослий або однокласник (або хтось інший з оточення підлітка), який дає запит (у вигляді нерідко скарги) на роботу з “важким учнем”, висловлює свою думку, у якій є відсоток його власного виховання, соціокультурної адаптованості, його моральні норми. Всі перераховані вище суб'єктивні фактори мають особливе значення у зв'язку з тим, що в роботі з девіантами варто враховувати не тільки ці фактори, а й те, які норми, цінності й соціокультурні рамки( або їхню аморфність) існують у підлітка, а також ті, які існують в його родині й були прищеплені йому батьками в процесі виховання й розвитку дитини.

Таким чином, ми можемо говорити про те, що процес роботи з підлітком - девіантом вимагає втручання фахівця не тільки в особисту історію підлітка - девіанта, а й у процес розвитку внутрішньо сімейних відносин.

Види девіантної поведінки

         В залежності, по-перше, від ступеня завданої шкоди інтересам особистості, соціальної групи, суспільства в цілому і, по-друге, від типу порушених норм можна розрізняти наступні основні види девіантної поведінки:

         1. Деструктивна поведінка. Заподіює шкоду тільки самої особистості і не відповідає загальноприйнятим соціально-моральним нормам - накопичення, конформізм, мазохізм тощо.

         2. Асоціальна поведінка - заподіює шкоду особистості і соціальним спільнотам (сім'я, компанія друзів, сусіди)  проявляється в алкоголізмі, наркоманії, самогубстві тощо.

         3. Протиправна поведінка - представляє собою порушення як моральних, так і правових норм і виражається в грабежах, вбивствах та інших злочинах.

         Девіантна поведінка може виражатися у формі:

         а) вчинку (вдарити людину по обличчю);

         б) діяльності (постійне заняття вимаганням чи проституцією);

 в) способу життя (злочинний спосіб життя організатора мафіозної групи, грабіжницької зграї, спільноти фальшивомонетників).

          Можна виділити такі різновиди девіантної поведінки:

         · Злочинність - найбільш небезпечне відхилення від соціальних норм, набуває особливого поширення в молодіжному середовищі.

         · Пияцтво та алкоголізм - набули значного поширення серед молоді. За даними досліджень, 70-80% опитаних вже пробували вживати алкоголь у віці 13-15 років.

        · Самогубства, рівень вчинення яких, як показують дослідження, підвищується в період економічних і соціальних криз. Різкі зміни в суспільстві призводять до зниження адаптивних можливостей людини.  Підлітки та молоді люди здійснюють самогубства через непорозуміння, конфлікти у сім'ї, нещасливе кохання тощо.

       Багато самогубств пов'язані з асоціальною поведінкою особистості (наркоманією, алкоголізмом, проституцією тощо.)

Пияцтво і алкоголізм

         Між цими поняттями існують відмінності.  Алкоголізм - патологічний потяг до спиртного і подальша соціально-моральна деградація особистості. Пияцтво - це непомірне вживання алкоголю, яке разом із загрозою здоров'ю особистості, порушує її соціальну адаптацію.

         Найчастіше мотивом пияцтва є розваги, вплив найближчого оточення, дотримання питних традицій, святкування пам'ятних дат, подружні, сімейні негаразди, неприємності на роботі.

         Алкогольна залежність формується поступово і визначається складними вимірами, які відбуваються в організмі питущої людини. Потяг до спиртного проявляється в поведінці людини: підвищена метушливість у підготовці до випивки, «потирання рук», емоційна піднесеність. Чим більше «алкогольний стаж», тим менше задоволення приносить випивка.

         На формування алкоголізму впливає кілька чинників: спадкові, характер, індивідуальні властивості особистості та особливості навколишнього середовища. До факторів сприяння алкоголізму можна віднести низький рівень матеріального становища та освіти.

Злочинність

         Злочин - це протиправне, кримінально-відповідальне суспільно-небезпечне діяння, що посягає на суспільні відносини і приносить їм істотну шкоду. Провина - це те саме протиправне  діяння, але не представляє великої суспільної небезпеки. Провини регулюються нормами адміністративного, цивільного, трудового та інших галузей права.  Правопорушення у формі провини виявляються в підлітків у зухвалій манері поведінки, лихослів'ї, забіякуватості, дрібній крадіжці, пияцтві, бродяжництві.

         Підліткам та юнакам віком 14-18 років властива як корислива, так і насильницька мотивація протиправної поведінки. Корисливі правопорушення носять незавершений  характер, оскільки відбуваються з за пустощів і цікавості, не мотивованої агресії. На сьогоднішній день до підліткових і юнацьких правопорушень можна віднести викрадення автотранспорту, заволодіння предметами молодіжної моди (радіоапаратура, спортивний інвентар, модний одяг, гроші, солодощі, вино тощо). Насильницькі правопорушення викликаються потребами самоствердження, стадним почуттям, брехливо понятого боргу перед своєю компанією, недоліками виховання, особливо в сім'ях, де нормою поведінки було пияцтво, грубість, жорстокість. До типових молодіжних насильницьких правопорушень можна віднести молодіжні «розборки», які супроводжуються лайкою, насильством.

         Всі прояви злочинності - це крайня ступінь відхилень у поведінці, коли інтереси особистості, соціальних інститутів і суспільства опиняються під загрозою. Звичайно, жодне суспільство не залишалося байдужим до того, що воно вважало протиправною поведінкою і якими засобами і методами вело боротьбу з ними.

Самогубство

         Самогубство (суїцид) - це вільне і навмисне припинення свого життя.

Суїцидальна поведінка - це саморуйнівна поведінка, до якої, крім того, можна віднести і такі форми девіантної поведінки, як зловживання алкоголем, вживання наркотиків, вперте небажання лікуватися, керування транспортом у нетверезому стані, самокатування, свідома участь у бійках і війнах.

         Суїцидальна поведінка у підлітків часто пояснюється відсутністю життєвого досвіду і невмінням визначити життєві орієнтири. Крім цих причин існують особливі причини:

• втрата коханої людини з найближчого оточення або зарозуміло відкинуте почуття любові;

         • вражене почуття власної гідності;

         • крайня перевтома;

• руйнування захисних механізмів особистості в результаті  алкогольного сп'яніння, вживання психотропних засобів;

         • токсикоманія і наркоманія;

 • ототожнення себе з авторитетною людиною, яка вчинила самогубство;

• стан фрустрації або афекту у формі гострої агресії, страху, коли людина втрачає контроль над своєю поведінкою.

         Для встановлення причин суїцидальної поведінки велике значення мають їх мотиви і приводи яки дозволяють судити про конкретні обставини, що призводять до цього.

Наркоманія

         Наркоманія - це захворювання, яке виявляється у фізичній або психологічній залежності від наркотиків, непереборному потягу до них, що поступово приводить організм до фізичного і психологічного виснаження.

 Наркоманія має соціальні наслідки. Для злочинних елементів це легкий шлях добування грошей. Зловживання наркотиками веде до зростання смертності, особливо серед молоді та розвитку цілого «букету» соматичних і психічних захворювань.

         На ґрунті наркоманії скоюються злочини, так як у стані «ломки» наркоман здатний на будь-який злочин. Придбання наркотиків стає підставою для здійснення ряду злочинів проти особистості: крадіжки, грабежу, розбою. Наркоманія негативно впливає на потомство. Діти народжуються з серйозними фізичними і психологічними відхиленнями, що в свою чергу веде до розпаду сім'ї. Наркоман деградує як особистість, так як рабська залежність від наркотиків змушує його робити аморальні вчинки.

         Однією з психологічних суб'єктивних причин наркоманії є незадоволеність життям у зв'язку з самими різними обставинами: особистими труднощами, недоліками соціально-культурної сфери, невлаштованого дозвілля, соціальна несправедливість, невлаштованість побуту, невдачами в навчанні або на роботі, розчарування в людях тощо.

         Значне місце в причинах наркоманії займає особистість наркомана. Маються на увазі демографічні, вікові та соціально-медичні аспекти. Серед наркоманів переважають чоловіки. Інша важлива обставина - те, що цією недугою вражена, головним чином, молодь.

         Мотиви наркоманії та токсикоманії:

         -  задоволення цікавості щодо дії наркотичної речовини;

- випробування почуття приналежності з метою бути прийнятим певною групою;

- вираз незалежності, а іноді ворожого настрою по відношенню до оточуючих;

- пізнання приносить задоволення нового, хвилюючого або таїть небезпеку досвіду;

         - досягнення «ясності мислення» чи «творчого натхнення»;

         - досягнення почуття повного розслаблення;

         - відхід від чогось гнітючого.

         Живильним ґрунтом для наркоманії є мікросередовище. Велике значення відіграє родина, вуличне оточення. Поява хоча б одного наркомана у дворі, на вулиці, в школі, на роботі, згубно впливає на оточуючих. Спочатку наркотики дають як частування, безкоштовно, потім в борг, потім вимагають гроші.

         Токсикоманія - захворювання, викликане споживанням токсичних речовин, тобто  таблеток транквілізаторів, кофеїну, отриманого від міцного чаю - чифіру, вдиханням ароматичних речовин побутової хімії тощо. У стані сп'яніння крім ейфорії виникають зорові галюцинації.

Також варто пам'ятати про те, що далеко не завжди причиною девіантної поведінки підлітка стає психологічна проблема ( або тільки психологічна проблема), детермінанти такої поведінки можуть носити іноді психіатричний характер. Однак це зовсім не означає, що кожного підлітка-девіанта варто відразу ж відправляти на психіатричну експертизу. При роботі з таким підлітком необхідно уважно вивчити документацію, зокрема і медичну карту підлітка, а також, по можливості, одержати інформацію про здоров'я батьків, і тільки переконавшись у тому, що причиною такої поведінки є не психіатричні особливості, а психологічні, можна продовжувати роботу.

Необхідно пам'ятати про те, що девіантна поведінка може бути не лише такою, що відхиляється від загальноприйнятних соціокультурних норм, а й ауто агресивного характеру.

практичний психолог

Романюк Ю.М.

ПАМ’ЯТКИ, РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ ДЛЯ РОБОТИ

З УЧНЯМИ 5-Х КЛАСІВ.

Перша умова шкільного успіху п'ятикласника - безумовне прийняття дитини, незважаючи на ті невдачі, з якими він вже зіткнувся або може зіткнутися.

Створюйте умови для розвитку самостійності у поведінці дитини. У п'ятикласника неодмінно повинні бути домашні обов'язки, за виконання яких він несе відповідальність

      Шкільне життя п'ятикласників ускладнюється часто невиправдано високими вимогами до них з боку вчителів. Цього не можна допускати щонайменше з трьох причин:

-               уповільнюється темп діяльності учнів, тоді як виконання певних видів робіт потребує більше часу;

-               зміст навчальних предметів основної школи вибудовується систематично, що, у свою чергу, передбачає сформованість у школярів добре розвиненого теоретичного мислення. У п'ятикласників же воно тільки формується; вони звикли працювати з одиничними поняттями та термінами;

-               високі вимоги до самостійності та відповідальності підлітків без урахування їх вікових особливостей можуть становити загрозу для емоційного благополуччя дитини.

 Дорослі  очікують від підлітків здатності розуміти інших людей, співіснувати з ними на принципах рівноправності та толерантності. Але у п'ятикласників ці властивості тільки починають формуватись, і їх розвиток вимагає терпіння, обережності, діалогового навчання, створення ситуацій, в яких підлітки навчаються враховувати різні точки зору. За цих обставин важливо, щоб учитель-предметник не переносив механічно методи навчання й форми взаємодії зі старшими школярами на учнів 5-го класу. Необхідно поступово вводити новий зміст і нові форми навчальної діяльності.

ПАМ'ЯТКА КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ 5-х КЛАСІВ

- Працюйте над формуванням колективу через різноманітні доручення, змінюючи групи.

- Розвивайте почуття колективізму через спільну турботу про престиж класу (зовнішній вигляд, успіхи в навчанні, максимальна участь у святах, естафетах, конкурсах).

- Пріоритет віддавайте індивідуальній роботі (спостереження, бесіди, анкетування, доручення).

- Уникайте «гострих» кутів, проявляйте стриманість, терплячість.

- Пам'ятайте: діти потребують ласки, ніжності, співучасті, турботи.

- Вчасно й мудро підтримуйте дитячу активність.

- Не забувайте: формування класного, батьківського колективу не менш важливе, ніж дитячого. Ретельно готуйтесь до батьківських зборів, проводьте сімейні вечори, активно залучайте батьків і вчителів-предметників до життя класу.

ПОРАДИ КЛАСНИМ КЕРІВНИКАМ  5-х класів щодо успішної адаптації учнів:

·        проявляти доброзичливе ставлення, підтримку;

·        реалізовувати демократичний стиль керівництва;

·        не висувати на початку року великих вимог до дітей, пам’ятати різницю між п’ятикласниками та іншими учнями середньої школи;

·        намагатись, щоб заняття викликали в учня позитивні переживання, позитивне емоційне ставлення до навчального предмету;

·        орієнтувати дітей на вироблення об’єктивних критеріїв успішності і неуспішності, прагнення перевірити свої можливості і знаходити (за допомогою дорослих) шляхи подальшого їх розвитку і вдосконалення;

·        допомогти учням із низьким соціальним статусом в класному колективі відчути себе потрібними і бажаними в класі:

·        проводити відповідні класні години для покращення неформальних відносин між дітьми з використанням активних форм роботи;

·        залучати до позакласної роботи, групових заходів, щоб вони більше спілкувалися;

·        на позакласних заходах давати можливість проявити себе з кращої сторони;

·        звертати увагу однокласників на успіхи цих дітей у тому, що в них виходить

 ПАМ'ЯТКА ВЧИТЕЛЯМ, ЯКІ ВИКЛАДАЮТЬ У 5-х КЛАССАХ

- Відвідайте уроки в 4-му класі. Придивіться до своїх майбутніх учнів. Познайомтеся з методикою викладання в початкових класах.

- Опрацюйте спеціальну психолого-педагогічну літературу.

- Пам'ятайте: легше з першого уроку викликати до себе довіру, любов дитини, ніж потім подолати недовіру.

- Не змінюйте різко методи роботи, використовуйте ігровий матеріал, інструктажі, пам'ятки, алгоритми, картки-опори, зразки виконання.

- Протягом уроку та додому давайте конкретні доступні завдання й домагайтесь їх чіткого виконання.

- Щоденно перевіряйте письмові роботи учнів, домагайтеся систематичної роботи над помилками.

- Ретельно обміркуйте заходи та прийоми розвитку мислення, усного та писемного мовлення учнів. Розробіть відповідний роздавальний матеріал.

- Забезпечуйте систематичне повторення.

- Уникайте перевантаження дітей.

- Відвідуйте уроки колег, які викладають у 5-х класах.

 СЛОВА, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ І ЯКІ РУЙНУЮТЬ  ВІРУ В СЕБЕ

 Слова підтримки

Знаючи тебе, я упевнений, що ви все зробили добре.

Ти робиш це дуже добре.

У тебе є деякі міркування з цього приводу? Чи готовий ти почати?

Це серйозний виклик. Але я впевнений. Що ти готовий до нього.

  Слова розчарування:

Знаючи тебе і твої здібності. Я думаю. Ти зміг би зробити це набагато краще.

Ця ідея ніколи не зможе бути реалізована.

Це для тебе занадто важко, тому я сам це зроблю.

 Підтримувати можна за допомогою:

 
окремих слів (гарно, чудово, чудово).

висловлювань («Я пишаюся тобою», «Спасибі», «Все йде добре» і т.д.).

дотиків (доторкнутися до руки, обійняти його і т.д.).

спільних дій (сидіти, стояти поруч і т.д.).

вираз обличчя (посмішка, кивок, сміх).

Практичний психолог

Опришенської ЗОШ І-ІІІ ступенів                                                                       Романюк Ю.М.

Профорієнтаційна робота з випускниками

Профорієнтаційна робота у школі– одне з найважливіших напрямів у діяльності не лише класного керівника та соціального педагога, а й кожного вчителя. Адже учні, на жаль, далеко не завжди розуміють, яку професію обрати, до якого ВНЗ вступити та взагалі, де шукати застосування власним талантам.

Завдання заходів профорієнтації у школі:

• ознайомити учнів із професіями;
• навчити робити правильний вибір;
• виховати спрямованість на самопізнання, яке допоможе визначитися з професією;
• навчити співставляти свої вміння з вимогами до конкретної професії;
• показати, як скласти план оволодіння професією;
• забезпечити розвиток важливих для здобуття професії якостей особистості.

Коли варто починати профорієнтаційну роботу з учнем? Із першого класу! Звісно, тут треба підходити до завдання у формі гри, але що раніше діти дізнаються про професії та їхні особливості, то краще. Так у них ще змалечку сформується правильне уявлення про професії. Виходячи з цього необхідно скласти план профорієтаційної роботи. Він має включати перелік заходів, тем та мати чітко окреслені напрямки діяльності.

Якщо у молодшій та середній школі можна періодично (можливо, раз у семестр) проводити тематичні заходи, то у старшій школі (9-11 клас) вони мають перейти на регулярну основу. Виховні години з профорієнтації для старшокласників мають не просто інформувати про необхідність обрати професію та напрямок подальшої освіти, а й давати поради та відповіді на запитання. Варто залучити до роботи психолога, який зможе провести профорієнтаційне тестування та допомогти учням визначитися з власними пріоритетами та можливостями. Також ефективними є екскурсії, зустрічі з фахівцями, колишніми випускниками, вечори, диспути, конференції, класні години (під час них можна обговорити хобі учнів, які також можуть знадобитися у майбутньому), заняття в гуртках, факультативи, а також профорієнтаційні тренінги.

ЦІЛІ, ЗАВДАННЯ, СКЛАД І ОСНОВНІ ФОРМИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

по-перше, у юнацькому віці деякі професійно важливі якості перебувають у прихованому стані, тому що немає умов для їх прояву;

другим чинником є недостатній рівень самосвідомості підлітка, нестійкість емоційного стану, неадекватна самооцінка;

третій чинник — недолік життєвого досвіду (недостатні знання про світ професій і ринок праці, правила і можливі помилки під час вибору професії).

Знизити негативний вплив цих чинників можна тільки шляхом цілеспрямованого психолого-педагогічного супроводу професійного самовизначення, яке варто розпочинати ще в початковій школі, як це робиться в багатьох країнах.

Профорієнтація — це науково обґрунтована система соціально-економічних, психолого-педагогічних, медико-біологічних і виробничо-технічних заходів щодо надання молоді особистісно орієнтованої допомоги у виявленні й розвитку здібностей і схильностей, професійних і пізнавальних інтересів у виборі професії, а також формування потреби у праці й готовності працювати в умовах ринку, багатошаровості форм власності й діяльності. Вона реалізується в ході навчально-виховного процесу, позаурочної та позашкільної роботи з учнями.

Цілі профорієнтації:

надання профорієнтаційної підтримки учням у процесі вибору профілю навчання та сфери майбутньої професійної діяльності;

вироблення в школярів свідомого ставлення до праці, професійне самовизначення в умовах свободи вибору сфери діяльності відповідно до своїх можливостей, здібностей і з урахуванням вимог ринку праці.

одержання несуперечливих відомостей щодо переваг, схильностей і можливостей учнів для розподілу їх за профілями навчання;

ü забезпечення широкого діапазону варіативності профільного навчання за рахунок комплексних і нетрадиційних форм і методів, що застосовують на уроках та у виховній роботі елективних курсів;

додаткова підтримка деяких груп школярів, щодо яких легко спрогнозувати труднощі у працевлаштуванні;

вироблення гнучкої системи кооперації старшої школи з установами додаткової та професійної освіти, а також з підприємствами міста, регіону.

Складові діяльності із профорієнтації:

розробка класних годин, рольових ігор;

тренінгові заняття з учнями;

елективні курси.

Основні форми профорієнтаційної діяльності:

дискусії;

тренінги;

круглі столи;

робота з батьками;

робота з випускниками школи, студентами вищих навчальних закладів;

виставки-перегляди;

екскурсії.

Організація роботи припускає використання групових і індивідуальних форм роботи.

НАПРЯМИ ТА ФОРМИ ПРОФОРІЄНТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Одним із напрямів профорієнтаційної роботи є профілізація третього ступеня загальноосвітньої школи, реалізація якої, у свою чергу, викликала необхідність уведення додаткових новацій у шкільну практику.

уведення курсів на вибір у рамках допрофільної підготовки;

організація інформаційної роботи й профільної орієнтації старшокласників з підготовки до вибору профілю навчання;

зміна порядку й процедури проведення атестації учнів, що закінчують другий ступінь основної школи;

ü побудова рейтингової оцінки учня, який вступає до профільної школи, що включає обов’язкові іспити, екзамени з вибору (який відповідає обраному профілю). Усе це є портфелем індивідуальних досягнень — «портфоліо».

Професійне самовизначення підлітків відбувається, як правило, у кілька етапів. Перший етап — дитяча гра, під час якої дитина перебирає на себе різні професійні ролі й «програє» окремі елементи поведінки, пов’язаної з ними. Другий — підліткова фантазія, коли підліток бачить себе в мріях представників тієї або іншої професії. Третій етап, що охоплює весь підлітковий період,— попередній вибір професії.

Професійна самосвідомість — це система уявлень особистості щодо майбутнього освітнього шляху. І мета роботи психолога полягає у створенні умов для усвідомлення учнями суб’єктивного досвіду й здійснення оптимального вибору подальшого освітнього шляху.

Реалізуючи цей напрям, учні одержують інформацію про різні сторони тієї або іншої професії.

Мета цього напряму — створити в учнів максимально чіткий і конкретний образ основних типів професій. Це допоможе в майбутньому зробити усвідомлений і осмислений вибір. Цілеспрямоване інформування про реальний зміст професій, про час професійного становлення (різний для кожної професії) дозволить учням ухвалити усвідомлене рішення, що сприятиме розвитку їхньої особистості.

Діагностичний напрям

Мається на увазі діагностичне сприяння, що містить:

самопізнання, дослідження школярем своїх якостей;

оцінка учнем своїх можливостей, визначення ступеня виразності тих або інших професійно важливих якостей, що зумовлюють подальший освітній шлях.

Консультаційний напрям

Це сприяння ґрунтується на врахуванні мотивів людини, її інтересів, схильностей, особистісних проблем або особливостей світогляду. Під час проведення консультації можуть бути наведені додаткові відомості про ту або іншу професію, навчальний заклад, в якому готують до неї.

Навчальний (або формуючий) напрям

Навчальний напрям передбачає набуття вміння аналізувати: світ професій;

свої можливості й обмеження в ситуації подальшого професійного самовизначення.

На спеціально організованих заняттях учні навчаються компетенції в сфері професійного самовизначення як загальної соціальної компетенції.

Основними критеріями і показниками ефективності профорієнтаційної роботи є насамперед:

достатня інформація про професію й шляхи її здобуття. Без чіткого уявлення про зміст і умови праці в обраній професії школяр не зможе зробити обґрунтованого вибору. Показником достатності інформації в цьому разі є чітке уявлення учня про вимоги професії до людини, конкретне місце її здобуття, потреб суспільства в цих фахівцях;

потреба в обґрунтованому виборі професії. Показники сформованості потреби в обґрунтованому професійному виборі професії - це активність, яку самостійно проявляє школяр, з одержання необхідної інформації про ту або іншу професію, бажання (не обов’язково реалізоване, але виявлене) випробувати свої сили у конкретних сферах діяльності, самостійне складання свого професійного плану;

упевненість школяра в соціальній значущості праці, тобто сформоване ставлення до неї як до життєвої цінності. За даними досліджень життєвих цінностей учнів 8–11 класів ставлення до праці як до життєвої цінності залежить від потреби в обґрунтованому виборі професії;

ступінь самопізнання школяра. Від того, наскільки глибоко він зможе вивчити свої професійно важливі якості, значною мірою залежатиме обґрунтованість його вибору. При цьому слід враховувати, що тільки кваліфікований фахівець може надати школяру досить повну й адекватну інформацію про його професійно важливі якості, наявність в учня професійно обґрунтованого плану.

Усе назване сприятиме розвитку професійної самосвідомості школярів на різних етапах їхнього особистісного розвитку.

Краучук С.Г. 

соціальний педагог.

Що таке підлітковий вік і як не втратити контакт з власною дитиною.

Батьки чекають підліткового віку своїх дітей, як чогось дуже страшного. Ми часто чуємо: «Моя дитина вже нечемна, а що буде у підлітковому віці?!» Батьки розуміють, що буде важко, але як саме буде, як довго і як себе поводити в той період з підлітком – забороняти все чи дозволяти все, постараюсь розгорнуто розповісти. 

Сьогодні підлітковий вік став «раннім»: з 9-11 років до 15-17. Цей час вважається віковою кризою, необхідною для нормального становлення особистості.

Щоб краще зрозуміти, що переживають наші діти в цьому віці, розпочнемо із біологічних змін в організмі, які корелюють із психологічними чинниками. У підлітків відбувається глобальна перебудова організму, окостеніння кісткового апарату відбувається швидше, ніж м’язовий розвиток організму. Розвиваються серцеві м’язи і судини, але невідповідно і нерівномірно. Через це, коли посилюється діяльність залоз внутрішньої секреції, відбувається тимчасовий розлад кровообігу, підвищення артеріального тиску та напруження серцевої діяльності. Це спричиняє дратівливість, сонливість та швидку втомлюваність.

Основними змінами в підлітковому організмі, звичайно, є статеве дозрівання. З’являється статевий потяг, зазвичай неусвідомлений. У цей період діти мають отримувати від батьків підтримку. Батьки ж мають визнавати, що їхня дитина – окрема особистість. Про статеве дозрівання потрібно спілкуватися, готувати дитину до біологічних змін в організмі, до змін в зовнішності. Можна купити і книжку на цю тему, але якщо ми хочемо мати довірливі стосунки із власною дитиною, то з нею варто говорити.

Якщо ваша дитина у шість років питає, що таке «секс», а ви відповідаєте, що «ти ще маленький і потрібно підрости», повірте, дитина знайде відповідь деінде. Не впевнена, що ця відповідь буде вірною чи коректною. До того ж ви точно можете втратити контакт і довіру. І наступного разу, коли ви самі захочете поговорити зі своєю дитиною, то чи захоче вона вас слухати, а головне – почути?

У підлітковому віці батьки вже не є авторитетом. Тож сказати, що так не треба робити, бо не треба, для дитини не підходить, бо вона аналізує ваші дії, слова та вчинки.

Про психологічні особливості підлітків. Ми любимо наших дітей, тож часто хочемо їх обнімати і цілувати, але у відповідь часто отримуємо опір. Це не означає, що ваш рідний підліток вас не любить, він просто не усвідомлює свої потяги. Тож не потрібно дивуватися чи звинувачувати підлітка у відсутності любові. Діти можуть проявляти свою любов по-іншому. Особливо це стосується старшого підліткового віку – 13-16 років. Коли дитина захоче, то сама підійде і обійме.

Ви помітили, що ваш підліток, якщо не щодня, але щотижня змінює свою думку, інтереси, потреби і бажання. Впевнена, це вас дратує: то ліпити хоче, то на гурток танців захотів, то біологом хоче стати, то вже передумав і придумав, що стане військовим. Це нормально, бо у підлітковому віці дитина починає активно себе шукати. Ми, дорослі, не завжди знаємо, чого хочемо, то що говорити про дітей? Варто ставитись до цього терпляче та старатись спрямувати, але не все вирішувати за нього, а ще гірше – заставляти.

Для підлітка важливо мати власний простір, свої секрети і особисте життя – особливо це стосується старшого підліткового віку (13-17 років). На дверях появляється табличка «відчинено/зачинено», підлітки дратуються, чому ви без стуку заходите у їхню кімнату, вони не хочуть, щоб ви слухали їхні розмови з друзями. І це також норма. У цьому віці провідною діяльністю є міжособистісне спілкування. Зазвичай підлітки не хочуть, щоби дорослі знали про їхні пікантні розмови з друзями, обговорення симпатій, бажань і фантазій. Якщо ваша дитина стала закритою або грубою, не бийте одразу на сполох, а поспостерігайте. Зазвичай це стандартна поведінка для підлітка, а не прояв суїцидальних нахили.

Ви сильно любите свою дитину і, звичайно, стараєтесь відгородити її від проблем і помилок. Але щоб діти чогось навчились і подорослішали, вони мають робити помилки і вміти їх або вирішувати, або приймати. Щоб дитина не відчувала себе «лузером», батьки мають ділитися свої досвідом падінь та злетів. Адже не помиляється лише той, який нічого не робить.

Часто діти не вміють програвати. Звісно, ми хочемо, щоб наші діти були переможцями, але якщо дитина не буде вміти програвати, їй буде складно емоційно. Тож треба навчити дитину програвати, щоб вона навчилась вигравати. Щоб програш ставав стимулом до перемоги, а не просто здатися і більше не намагатися.

І на кінець декілька основних правил, як спілкуватися та як себе вести із дитиною-підлітком:

1. Чим більше заборон, тим більший опір. Це не означає вседозволеності, але більше свободи не завадить. Найголовніше – це ваша довіра. Коли дитина відчуває від вас довіру, тоді й вона у відповідь буде старатися цю довіру виправдати.
2. Нудні та довгі повчання не принесуть потрібного результату. Це сприймається негативно. Спробуйте спокійно та терпеливо вислухати дитину, не перебиваючи. Коли вона виговориться чи навіть викричиться, зробіть паузу на 30-40 секунд і тоді висловіть свою думку щодо ситуації/проблеми. Спробуйте знаходити компроміс.
3. З розумінням та співчутливістю відносьтесь до підліткових проблем. Це вам здається, що це дитячі проблеми, а для них це весь світ.
4. Не порівнюйте дітей ні з ким. Це дуже ображає дитину, впливає на її самооцінку, яка лише формується.
5. Будьте послідовними. Не змінюйте правила. Якщо ви дозволяєте протягом дня пограти в комп’ютерні ігри одну годину, в інший день чомусь дозволите дві, а згодом насварите дитину, бо вона грала дві години, то зробите тільки гірше. Якщо ж ви зробили виняток лише сьогодні, то дитині це потрібно пояснити: «Сьогодні я тобі дозволяю пограти дві години, бо ти зробив домашнє завдання/помив посуд/поскладав у кімнаті/поїхав зі мною на дачу тощо».

практичний психолог

Романюк Ю.М.

РОДИННО-СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ У ШКОЛІ

                                                                      Родина, родина – від батька до сина,

                                                                      Від матері доні життя передам…

    У період відродження національної освіти виховання важливого значення набуло родинно-сімейне виховання. Без залучення до активної участі у виховній роботі не лише батьків, а й інших членів родини дітей, практично не можливе розв’язання проблеми національного виховання, формування патріотичних почуттів молодого покоління нашої держави. У Державній національній програмі “Освіта. ХХІ століття” підкреслюється: “В основу національного виховання мають бути покладені принципи єдності сім’ї і школи, наступності і єдності поколінь. Школа має продовжувати родинно-сімейне виховання, працювати в тісному контакті з батьками, налагоджувати взаємозв’язок між школою і родиною, бо це - основа, передумова підвищення активності навчання та виховання".

Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ - поняття, що розкривають моральну й духовну сутність, природну послідовність основних етапів формування людини як особистості: від роду до народу, до нації - такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості, громадянської зрілості.

Родинне виховання – перша природна і постійно діюча ланка виховання, без докорінного поліпшення змісту якої не можна домогтися певних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь. У сім’ї закладається основа особистості, їх мораль, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння. Родинне виховання - це перевірений віками досвід національного виховання в сім’ї, який є джерелом формування світогляду, трудової підготовки, фізичного змужніння, глибоких людських почуттів, любові до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, пошани рідної мови, історії, культури. Родина - той вузол, яким з’єднуються люди у суспільстві. То найбільша «вихователька» підростаючих поколінь. Адже саме в родині під керівництвом батьків та інших родичів дитина пізнає світ, що її оточує, тут проходить її громадянське становлення, формується світогляд, естетичні смаки, мораль, ставлення до праці.

В українській родинній педагогіці слово “виховувати” вживалося в значення “оберігати”, означало вирощувати, навчаючи правил поведінки, даючи освіту, систематично впливати на культурний розвиток, світогляд, моральні принципи кого-небудь у певному напрямі, прищеплювати що-небудь. Звідси постали й інші слова: “вихователь” чи “вихователька” – людина, яка виховує, навчає молодь і дітей, і “вихованець” чи “вихованка” – дитина, взята на виховання. Тож особлива виховна місія батьків та родини культивується такими повчальними словами педагогічної мудрості нашого народу: “Умів дитину породити, умій і навчити”, “Батько не той, хто породив, а той, хто спорядив”, “Не та мати, що породила, а та, що виховала”.

Як дбайливо хлібороб готує ниву до нового врожаю, так і батьки повинні сіяти зерна добра і любові в душах і серцях своїх дітей. Серед усіх надбань людини найбільшу цінність має добре виховання, одержане в дитинстві та юності від батьків, у родинному колі. Без нього навіть найкращі здібності, найбільші достатки, найвище родове походження нічого не варті. Добре вихована людина у духовно-моральному відношенні завжди стоїть значно вище від будь-якого, навіть найбагатшого, невігласа. У зв'язку з цим постає питання: яка мета, провідні завдання та зміст родинного виховання, хто його проводить і як краще його реалізувати?

Виховувати - не значить говорити дітям гарні слова, наставляти, а, насамперед, самому жити по -людському. Хто хоче виконати свій борг щодо дітей, залишити в них про себе добру пам'ять, яка служила б їм завітом, як жити, той повинен почати виховання із самого себе. Виховання дітей вимагає самого серйозного тону, найпростішого і щирого. У цих трьох якостях повинна полягати гранична правда життя - такої першотеорії родинного виховання навчають наші педагоги батьків своїх вихованців.

Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі, бо вважають, що це найдоступніший спосіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв певні вимоги вчителя, доводить ці вимоги до відома батьків, переконує в необхідності дотримуватися їх.

Спеціальну виховну роботу проводять учителі із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей. Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямовують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окремих питань виховання дітей у сім'ї.

Із сім'ями педагогічно пасивними працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, бажання докорінно змінити сімейний уклад.

 Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. Треба також вести розмову про те, що відгородження дитини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дружити й любити за покликом душі.

У роботі з батьками учнів вчителі використовують різноманітні її види й методи. Наведу основні з них.

Відвідування батьків удома. Це допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра. Безумовно, з батьками учнів, які створюють найбільше проблем у школі, слід встановити тісний контакт, проте відвідувати бажано сім'ї всіх учнів.

Запрошення батьків до школи. У разі необхідності вчителі запрошують батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними стараються дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, розмовляють з ними про учня наодинці, переконують їх в конфіденційності розмови.

День відкритих дверей для батьків у школі. Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу.

Класні батьківські збори є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів, їх проводять 1—2 рази на семестр. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив. Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у вигляді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, із залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяльності.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними батьківськими зборами, на яких обговорюють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за семестр або навчальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.

Для педагогічної пропаганди серед батьків використовують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учителями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

В останнє десятиліття виникли нові види виховної роботи, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення, які активно використовуються педагогами нашої школи. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі «за круглим столом».

Для успішного виховання підростаючого покоління важливо, щоб його оточувала атмосфера поваги до моральних норм поведінки, щоб діти бачили нетерпиме ставлення до порушників цих норм. Цього досягають за умови, що у виховному процесі в школі, крім педагогів, беруть участь батьки, громадські організації, правоохоронні органи та інші державні установи. Нам у цій роботі надають допомогу місцеві органи самоврядування, фельдшерсько-акушерського пункту.

Батьки беруть активну участь у проведенні з учнями екскурсій історико-краєзнавчого характеру, у роботі по ремонту навчального обладнання та класних кімнат, виготовлення різноманітних приладів і наочності.

Значну допомогу у вихованні школярів і в роботі з батьками надають батьківські комітети. Починаючи працювати з батьками учнів, класний керівник виявляє найактивніших, серед яких намічає кандидатів до класного батьківського комітету — авторитетних людей, які користуються загальною повагою, яким властива висока громадянська свідомість, ініціатива, які мають організаторські здібності, виявляють інтерес до справ класу, люблять дітей. Батьківський комітет класу обирають на батьківських зборах. На першому його засіданні класний керівник знайомить з типовим Положенням про батьківський комітет загальноосвітньої школи, в якому викладено завдання і зміст роботи членів комітету, їхні права та обов'язки. Обирають голову батьківського комітету і відповідальних за окремі види роботи, враховуючи здібності, бажання, інтереси членів комітету. Класний батьківський комітет складає план своєї роботи на семестр, виходячи з місцевих умов і завдань конкретного класу.

Аналогічні функції (але вже в масштабах школи) виконує загальношкільний батьківський комітет. Сфера його діяльності охоплює піклування про санітарний стан школи, допомогу школі в проведенні ремонту, придбання необхідного навчального приладдя та ін.

Уся суть родинної педагогіки спрямована на підготовку дітей до самостійного життя, їхню адаптацію до природного і суспільного довкілля. Родинно-національні та соціально-побутові традиції забезпечують зв'язок поколінь, засвоєння і збереження скарбів українського народу, впливають на розвиток і соціальну спрямованість дитини в сім'ї та соціальному середовищі. Саме тому особливо актуальним є єдність родинно-шкільного виховання на базі відродження традицій української етнопедагогіки та досягнень вітчизняної та світової педагогіки і формування на цій основі педагогічної культури батьків як першовихователів.

Однією із сфер виховання педагогічної культури батьків є організація родинних виховних заходів, які дають змогу активізувати батьків, з пасивних спостерігачів перетворити їх в учасників організації навчально-виховного процесу власних дітей, пізнавати інтереси і вподобання кожної сім'ї, організовувати спільне дозвілля батьків і дітей, забезпечувати спадкоємність поколінь, відроджувати звичаї і традиції нашого народу. Надіємось, що наша клопітка робота не пропаде даремно. Звичайно, ще є багато над чим працювати, але нам тепер уже допоможуть наші батьки, бо вони нас, учителів, розуміють, підтримують, просять допомоги, прислухаються до наших порад і настанов.

Без зв'язку з ріднею людина стає безпорадна. Вона завжди стояла і стоятиме біля витоків людського життя і щастя, додаватиме сили і відваги, оберігатиме від напастей, хвороб душі і тіла, вчитиме шанувати людей, їх працю, їх мудрість, святою молитвою звучатиме в твоїх устах велике і величне слово – РОДИНА.

Краучук С. Г.

соціальний педагог

Поради батькам при підготовці їх дітей до ЗНО.

Напередодні складання ЗНО важко утриматися від хвилювання, адже вступ дитини до вищого навчального закладу – це важливий крок у житті кожної сім’ї. Навіть якщо дитина не просить підтримки, вона може її потребувати. Якою може бути ця підтримка?

Перш за все, це турбота про вашу особисту емоційну рівновагу. Дитина підсвідомо зчитує емоційний стан батьків, і якщо в цей складний час ви відчуваєте надмірний стрес, намагайтесь не перевантажувати дитину власними проблемами і страхами, це може підвищувати загальний рівень тривожності у дитини. Дайте дитині зрозуміти, що вона може розраховувати на вашу підтримку, з якою б потребою вона не звернулася, а вашого ресурсу, часу та сил вистачить на її складнощі. Це не означає, що ви повинні вирішувати проблему дитини за неї, подбайте про те, щоб дитина мала можливість поділитися своєю проблемою з вами. Будь-якою. Без почуття провини та сорому.

Встановлюйте контакт із дитиною, обговорюйте не тільки формальності, а й почуття, які виникають у дитини в ході підготовки до екзамену. Йдеться не про те, щоб переслідувати дитину із запитаннями щодо ходу підготовки, контролювати кожний її крок і встановлювати занадто високі стандарти. Намагайтесь зрозуміти як почувається ваша дитина напередодні складання іспиту, спробуйте підбадьорити, запропонувати допомогу. У разі надмірного стресу під час підготовки до іспитів, який негативно впливає на повсякденне життя дитини (порушення апетиту, безсоння, тривалі періоди поганого настрою, відмова від спілкування з друзями або хобі), доцільно розглянути можливість звернутися з цим питанням до психолога.

І, безумовно, вірте  у свою дитину, у те, що вона зможе підготуватися до ЗНО і успішно скласти іспит. Не заперечуйте і не перебільшуйте труднощі на шляху до мети, підкреслюйте здібності і можливості дитини впоратися із цим завданням. Пам’ятайте ЗНО – це дуже важливий і відповідальний крок у житті, але здоров’я та емоційне благополуччя дитини понад усе. Ваше безумовне прийняття, розумна підтримка і любов – найкраща інвестиція у  майбутнє вашої дитини.

Романюк Ю.М.

практичний психолог

Самотність учнів під час канікул. Рекомендації педагогічним працівникам та батькам.

Самотність – це психічний стан людини, який виникає в умовах ізольованості її від інших людей і дефіциту спілкування. Наслідки довгого перебування в даному стані можуть викликати серйозні зміни в психічній діяльності.

Самотність дитини як явище існує і в сімейному, і в шкільному середовищі. Іноді, учні відчувають себе самотніми саме в канікулярний період, оскільки втрачаються звичні зв’язки із однолітками, з’являється нічим не зайнятий час. Основною причиною виникнення даного стану є відсутність емоційного зв’язку з близькими, друзями. Сьогодні, через високу зайнятість батьків, спілкування з дітьми відбувається короткочасно і поверхнево, як наслідок встановлені тривалі відносини не несуть емоційного навантаження, не ведуть до довіри та почуття безпеки. Хтось з учнів компенсує дану потребу спілкуванням із однолітками, а хтось залишається наодинці сам із собою.

Вимушена розлука з сім’єю чи наявність конфлікту в ній викликає у дітей сум. Через що, такі учні схильні до «прихованої» самотності. Це , коли дитина постійно знаходиться в оточенні однолітків, дорослих спілкується з ними, але в той же час відчуває себе відчуженою. Всі ці люди йому не потрібні, точніше він не відчуває до них особливої любові і прихильності, вони для нього легко замінні. Проблема «неявної» самотності дуже поширена серед підлітків і якщо вчасно не вирішується, то переходить в іншу стадію. Вона виникає через почуття учня, що його ніхто не розуміє. Такі підлітки вважають, що якщо їм не знайти собі споріднену душу серед оточуючих, тоді навіщо вони взагалі потрібні. Тим самим вони свідомо прирікають себе на самотність. Виявити її досить складно, так як ця дитина на людях поводиться самим звичайним чином.

Причинами самотності підлітка у період канікул можуть бути:

• невміння встановлювати контакти з однолітками;

• невпевненість у собі, занижена самооцінка;

• заборони батьків;

• нестача інформації, про місця, в яких можна провести змістовне дозвілля;

• страх довіритись комусь;

• страх бути неприйнятим однолітками.

Важливим є питання ставлення батьків до дозвілля власних дітей у період канікул.

В організації дозвілля дітей традиційно значна роль належить позашкільним навчальним закладам. Вони є складовою системи позашкільної освіти, яка надає дітям можливість відповідно до бажань та інтересів змістовно провести свій вільний час у колі однолітків, займатися еколого-натуралістичною, туристсько-краєзнавчою діяльністю, художньою і технічною творчістю, спортивною і дослідницькою роботою. До того ж у період зимових канікул у ПНЗ будуть проводитись конкурсно-ігрові програми, екскурсійні заходи, під час яких підлітки зможуть краще познайомитись між собою.

Ви можете порадити підлітку звернутись до психологів освітнього закладу або позашкілля, які здійснюють психологічний супровід навчально-виховного процесу, працюють над підвищенням адаптивних можливостей, комунікативних навичок під час входження в новий колектив. Важливим є самопізнання підлітком самого себе, своїх стосунків в соціумі, адаптація підлітка до нових для нього умов навчання, а також розвиток та формування навичок спілкування, так як вони є психологічним новоутворенням підліткового віку, і своєчасне закладання цих навичок сприяє гармонійному розвитку особистості. Слід враховувати і те, що підлітки активно включаються у різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу їхнього спілкування, можливості засвоєння соціальних цінностей, сприяє формуванню моральних якостей особистості.

Отже, учням властива творчість, якщо дати дітям можливість вибирати, вирішувати — творчість знайде потрібне русло, чому сприяє вільніший канікулярний час. Способи організації творчої діяльності у гуртках як раз і забезпечують інтимно-особистісне спілкування у важливому для підлітка референтному оточенні.

Небезпечні наслідки самотності

• Поширення пригніченості та депресій.

• Поширення алкоголізму, в т.ч. молодіжного, юнацького.

• Поширення наркоманій.

• Зростання кількості батьків – одинаків.

• Зростання кількості осіб, що не створюють власних родин( довго або ніколи ).

• Неупорядковані сексуальні зв’язки з частою зміною партнерів та зростання венеричних захворювань.

• Зростання замахів на власне життя та завершені самогубства.

Профілактичні заходи

• відвідини виставок, театрів, ярмарків, місцевих свят

• підтримка родинних зв’язків

• спілкування з власними дітьми

• пожвавлення контактів по за межами робочих місць

• подорожі та туризм тощо.

Рекомендації:

• педагогічним працівникам проводити виховні години на тему «Чому буває самотньо»( учні середньої ланки ) та забезпечити суспільну зайнятість, творчу активність учнів (залишена наодинці людина повинна постійно здійснювати певну діяльність – це може бути ігрова робота (кросворди, ребуси, шахмати), творчість (найкраще літературна), вирішення різноманітних задач, вони необхідні для того, щоб людина не забула про існування довкілля навколо неї, про те, що вона не є єдиною істотою, про свою соціальну роль);

• батькам рекомендується на початку канікул спільно з дитиною скласти план цікавого та змістовного відпочинку, враховуючи побажання, потреби та можливості сім’ї, проводити якомога більше часу разом, спрямувати діяльність дитини на мистецтво, поезію, літературу, музику, заняття танцями або інші види психолого-естетичного відновлення.

Романюк Ю.М.

практичний психолог